Відбудеться 5-7 червня на території Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара» (вул. І. Мазепи, 29).
Фестиваль буде цікавим кожному, незалежно від віку та виду діяльності, адже нестиме у собі інформацію з глибини віків про одну з унікальних самобутніх ланок національної культури. Кобзарство – це сувора традиція, звичай та незвичайна історія про співців українського народу.

5 червня
12:00 Початок кінопоказів
17:00 Відкриття виставки традиційних інструментів з колекції
Державного Музею народної архітектури та побуту «Пирогово»
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику

6 червня
10:00 Кінопокази
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Майстер-класи з виготовлення та гри на традиційних інструментах
Живе кобзарювання
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику

7 червня – Трійця
10:00 Освячення інструментів у церкві Івана Богослова (територія Михайлівського собору)
Кінопокази (приміщення музею)
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Живе кобзарювання
17:00 Святковий концерт кобзарів та лірників
18:30 Танці під троїсту музику

Щороку протягом століть кобзарські цехові братства розпочинали свої мандрівки Україною на Трійцю, а завершували на Покрову. В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті були кобзи. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшини грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – "лебійську" – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво…

Зв'язок:
Київський Кобзарський Цех www.ceh.org.ua
УЦНК «Музей Івана Гончара» www.honchar.org.ua
Продюсерська Компанія «Ethno Sound» 8 044 331 82 70